Лисичка-сестричка і вовк

Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувати, щоб витопить. Прибігає до однієї баби та й каже: «Здорові були, бабусю! З неділею… Позичте мені огню, я вам одслужу».— «Добре,— каже,— лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибираю з печі!» А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи А лисичка підгляділа та за пиріг, та з хати… Виїла мачок з середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.
От біжить, а хлопці товар женуть до води. «Здорові були хлопці!» — «Здорова, лисичко-сестричко!» — «Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!» — «Добре»,— кажуть.— «Тільки,— каже,— тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді». І помінялись. Лисичка за бичка — та в ліс… А хлопці до пиріжка — аж там сміттячко…
От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки, запрягла бичка — і їде. Аж біжить вовк: «Здорова, лисич ко-сестричко!»— «Здоров, вовчику-братику!» — «Де ти взяла бичка-третячка та санки?» — «Зробила собі!» — «Підвези ж,— каже,— мене, лисичко-сестричко!» — «Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш!» — «Ні,— каже,— я тільки одну ніжку положу».— «Ну, клади!» От од’їхали трохи, вовк і каже: «Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку!» — «Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш!» — «Ні,— каже,— не поламаю!» — «Ну, клади». Вовк і положив.
їдуть, їдуть, коли це щось — трісь. «Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш!» — «Ні, лисичко-сестричко, то я орішок розкусив».— «Ну, гляди!» От їдуть… «Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку!» — каже вовк.— «Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш!.. Чим я тоді дровець привезу?» — «Ні,— каже,— не поламаю».— «Ну, клади». Вовк положив і третю ногу. Коли це — трісь! «Ой лихо! — каже лисичка.— Іди собі геть, вовчику,
ти м«ні зовсім санки поламаєш!» «Ні, то я горішок розкусив!» —
«Дай же й мені!» — «Нема,— каже,— останній!..» їдуть собі та й їдуть. Вовчик і каже: «Сяду я зовсім, лисичко!» —- «Куди ти сядеш, вовчику-братику? І санки розламаєш!» — «Я помаленьку»,— каже.— «Ну, гляди!» От вовчик тільки що сів, а санки так і роз пались… Лисичка тоді давай його лаяти! Лаяла-лаяла та й каже:
«Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай, і на санки вирубай, і приволочи!» — «Як же я,— каже вовчик,— вирубаю, коли я не знаю, якого дерева?» — «Е, сякий-такий сину! Як санчата ламати, так і знав, а дровець вирубати, то й ні!» Каришувала його, каришувала… «Як увійдеш,— каже,— в ліс, то кажи: рубайся, де рево, й пряме й криве! Рубайся, дерево, й пряме й криве!» Вовк і пішов.
От приходить в ліс та й каже: «Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!» Дерево й нарубалось. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не то на полозок! Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов батькувати… «Ти,— каже,— сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла!» — «Ні, лисичко-сестричко, я,— каже,— стояв та все казав: рубайся, дерево, криве й криве!» — «Е, бісів сину, і того недотепний! Ну, сиди ж ти тут,— я сама піду нарубаю». Та й пішла.
От сидить вовк сам собі — так їсти хочеться! Обшукав він скрізь лисиччину хатку — нема нічого. Він думав-думав… «Давай,— каже,— з’їм бичка та й утечу!» От взяв, проїв дірку у бич ка, із середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою за ткнув, а сам— драла… Приходить лисичка, зробила санчата, сіла: «Гей, бичок-третячок!» Аж бичок не везе. Вона його батогом… Як ударила, а віхоть соломи й випав; а горобці — хрррр!.. «А, сучого сина вовчик!.. Постій же,— каже,— я тобі згадаю!» Та й пішла.
Лягла на шляху та й лежить. їдуть чумаки з рибою. Вона при таїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця. «Візьмім,— кажуть,— братця, та продамо, буде за що хоч погрітися!» Скинули її на останній віз та й поїхали. їдуть та й їдуть. А лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, та все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Чумаки ж. поїхали собі далі, а вона позбирала рибку, сіла та й їсть.
Коли це біжить вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Що ти робиш, лисичко-сестричко?» — «Рибу,— каже,— їм».— «Дай же й мені!» — «Піди собі на лови».— «Так як же-я наловлю, коли я не вмію?» — «Ну, як знаєш, а я не дам і кісточки!» — «Так хоч навчи мене як наловить». А лисичка й дума: «Постій же! Ти мого бичка-третячка з’їв,— тепер я тобі оддячу! А так,— каже,— піди до ополонки, устроми в ополонку хвіст та потихеньку води і приказуй: ловись, рибко, мала й велика! Ловись, рибко, мала й велика! То вона й нало виться».— «Ну, спасибі за науку!» — каже вовчик.
От прибігає вовчик до ополонки, устромив в ополонку хвіст: «Ловись,— каже,— рибко, мала й велика!» А лисичка з очерету: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» А мороз надворі такий, що аж шкварчить!.. Вовчик усе хвостиком водить та: «Ловись, рибко, мала й велика!» А лисичка: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» Поки ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!.. Тоді лисичка в село: «Ідіть, люди, вовка бить!»
Люди як вискочать — з кочергами, з рогачами, з сокирами… Вбили того вовка — і пропав бідний! А лисичка й досі живе у своїй хатці.